Для здобувачів освіти групи 14
19.01.21
Предмет
– Основи економіки
Тема
уроку: Аграрні відносини в сучасних
умовах
Аграрні відносини є невід'ємною складовою
економічної теорії як науки, що вивчає економічні відносини на рівні всього
суспільства. Сільському
господарству належить особливо важлива роль в будь-якому суспільстві.
Загострення продовольчої проблеми в світі зумовлює надзвичайну актуальність
проблеми розвитку сільського господарства, суміжних з ним галузей, розвитку
аграрних відносин.
Досі існують
відмінності у змісті самого поняття «аграрні відносини».
Розкриваючи суть аграрних відносин і закономірності їх
розвитку. Це зумовлено як складністю даного поняття, так і тим, що на
визначення змісту аграрних відносин впливають існуючі практичні проблеми їх
розвитку.
Суть аграрних відносин визначається виключно власністю на землю, а оскільки
формою реалізації цієї власності є земельна рента, то аграрні відносини
зводяться до рентних відносин, пов'язаних із землею.
Аграрні відносини - одна з
найважливіших сторін виробничих відносин у різних суспільно - економічних
формаціях з приводу використання землі та інших природних багатств.
Сучасний етап у теорії аграрно-економічних
відносин є синтезом розвитку традицій та шляхів вирішення аграрних проблем,
притаманних економічній думці України. Саме теорія аграрних відносин справляє
значний вплив на формування сучасних земельних відносин в Україні, які
складаються в ході аграрної реформи.
Аграрні відносини являють собою певну
систему, до якої належать відносини, пов'язані з власністю на землю,
землеволодінням і землекористуванням, створенням і розподілом земельної ренти,
особливостями зв'язку працівника із землею, а також поділом праці між аграрним
виробництвом та іншими галузями.
Суб'єктами аграрних відносин є власник землі,
власник засобів виробництва (капіталу), що використовується у сільському
господарстві, і безпосередній працівник на землі.ї
Особливістю
суб'єктів аграрних відносин є те, що в конкретному економічному суб'єкті можуть
втілюватися риси і власника землі, і власника засобів виробництва, і
безпосереднього учасника процесу праці.
Сферою суб'єктних відносин аграрного
виробництва, пов'язаних з використанням землі, є володіння, розпорядження,
безпосереднє використання землі, а також відповідних засобів виробництва
протягом всього відтворювального процесу.
Найбільш вагомою складовою аграрних відносин є земельні відносини.
Сутність земельних відносин, які склались у
нашій країні на сучасному етапі розвитку, неможливо розглядати у відриві від
реформування аграрного сектора економіки, тому що саме вони становлять основу
землеволодіння і землекористування. Реформування багатоукладної економіки в аграрному секторі на
основі різних форм власності зумовило необхідність удосконалення земельних
відносин.
У березні 1992 року Верховна Рада України прийняла нову редакцію
Земельного кодексу України, який став основою регулювання земельних відносин в
Україні на сучасному етапі.
У Кодексі зафіксовано право
на землю у трьох формах:
-
державній,
-
колективній
-
-приватній.
За ідеологією реформ їх наслідком має бути те, що земля належатиме
тим, хто її обробляє. Кожен працюючий з найманого працівника перетворюється у
співвласника або господаря - власника землі та результатів своєї праці. Цей
процес достатньо складний. Хоча в Україні запроваджено різні форми власності на
землю, та процес реформування земельних відносин не завершено, він постійно
вдосконалюється.
Особливе місце в системі аграрних відносин належить рентним
відносинам. Рента породжена існуванням власності на землю.
Сучасні економісти розглядають земельну ренту
як надлишкову частину чистого прибутку, причиною якої є природні монополії,
характерні для сільського господарства, які породжують відповідно три основні
види земельної ренти: диференційну, абсолютну і монопольну. Таким чином, земельна рента - специфічна
економічна форма реалізації земельної власності, дохід, який присвоює власник
землі, здавши її в оренду.
Розвиток системи орендних
земельних відносин в АПК - одна з найактуальніших проблем яка вирішується зараз
в Україні. Не менш важливою складовою аграрних відносин у широкому розумінні
є внутрішньогосподарські відносини між власниками землі і землекористувачами.
Всі сільськогосподарські підприємства різних
форм власності повинні функціонувати на засадах комерційного розрахунку, тобто
співставляти ринкові ціни і власні витрати виробництва, забезпечувати собі
достатньо високий рівень рентабельності виробництва, щоб мати можливість
здійснювати розширене відтворення.
Особливості
землі як фактора виробництва. Формування попиту та пропозиції на землю.
Земля
розглядається економістами як природний фактор, як природне багатство і
першооснова господарської діяльності. Тут з матеріального фактора виділяються в
особливий фонд природні умови.
При цьому термін «земля»
вживається в широкому розумінні слова. Він охоплює усі переваги, що дані
природою у визначеному обсязі і над пропозицією яких людина не владна, будь то
сама земля, водні ресурси чи корисні копалини.
Попит на землю -
платоспроможна потреба в ній, а пропозиція - прагнення землевласників продати
свої земельні ділянки за певну ціну.
Під впливом взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни
на товар. Проте, земля є особливим товаром, оскільки вона обмежена в просторі,
що зумовлює нееластичність пропозиції. А це зумовлює обмеженість впливу ринкового механізму на
ціноутворення.
Отже, попит є
єдиним чинником, що визначає ціну землі
Сукупний попит на землю складається з індивідуальних попитів на
земельні ділянки сільськогосподарського (Dсг) та несільськогосподарського (Dне
сг) призначення:
D= Dсг+ Dне сг.
Криві попиту на землю завжди мають спадний характер, що
пояснюється дією закону спадної граничної продуктивності чинників виробництва.
Адже постійне зростання чисельності населення зумовлює нагальну потребу
залучати у виробництво все менш прибуткові земельні ділянки.
Попит на землю
формується під впливом трьох груп чинників: адміністративно-економічних,
природно-кліматичних і соціальних. Попит на земельні ділянки сільськогосподарського
призначення є похідним, оскільки залежить не лише від продуктивності чи ціни
землі, а переважно від цін на сільськогосподарську продукцію. Так, якщо
сільськогосподарська продукція, яку можна вирощувати на певній земельній
ділянці, буде користуватися високим попитом на ринку та матиме високу ціну, то
й попит на таку ділянку буде значним. Водночас, малоймовірно, що якийсь
виробник захоче придбати земельну ділянку, яка є навіть надзвичайно
високопродуктивною, якщо продукція, що може на ній вироблятися не матиме
відповідного збуту.
Механізм функціонування ринку землі ґрунтується на попиті, пропозиції та
ринкових цінах. Попит на
землю - це платоспроможна потреба в ній, а пропозиція - прагнення
землевласників продати свої земельні ділянки за певну ціну. Під впливом
взаємодії попиту і пропозиції формуються ринкові ціни. Оскільки земля обмежена
в просторі, сукупна пропозиція землі є абсолютно нееластичною, що зумовлює
обмеженість впливу ринкового механізму на ціноутворення. Єдиним чинником, що
визначає ціну землі, є попит. Попит на землю є похідним і залежить, насамперед,
від ціни продукції, яка на ній виробляється.
Немає коментарів:
Дописати коментар