13.04.20р.
Урок
№39
Тема
уроку: Витрати на продукцію (послуги). Витрати на
собівартість продукції. Класифікація витрат.
1. Характеристика витрат на продукцію (послуги)
Витрати
утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної
мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є
поділ на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв’язані з безпосереднім
виконанням підприємством своєї основної функції — виготовлення продукції
(надання послуг).
Поточні
витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші
повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали,
заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і
незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування,
управлінського персоналу тощо).
Витрати
мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів
виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об’єм, довжина тощо) має
важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання
результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона
виражає вартість продукції (послуг).
Слід
відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді
(списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв’язані з
виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні
ресурси чи найнято робочу силу. Другі — це виплати за придбані чинники
виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати
обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.
Ясна річ, що будь-які
витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню
доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності
виражається формулою «Витрати — Випуск» («Input — Output»), що його покладено в
основу визначення собівартості продукції.
2. Витрати на собівартість продукції
Собівартість
продукції — це грошова форма витрат на підготовку виробництва, виготовлення та
збут продукції. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість
комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а
отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює
підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше
вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є
собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності
виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з її ціною. Це
проявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником
для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за
собівартість).
Під
час обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу
витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за
рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад
витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між
зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає
в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства,
які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів,
засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в
собівартість продукції включають витрати на:
– дослідження ринку та
виявлення потреби в продукції;
– підготовку й освоєння
нової продукції;
– виробництво, включаючи
витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і
нематеріальних активів, оплату праці персоналу;
– обслуговування
виробничого процесу та управління ним;
– збут продукції
(пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);
– розвідку,
використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні
роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону
повітряного, водного басейнів);
– набір і підготовку
кадрів;
– поточну
раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва,
праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.
Треба
мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між
дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з
чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за
рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової
продукції серійного й масового виробництва. Водночас є й такі витрати, які включаються
в собівартість продукції, але не мають прямого зв’язку з виробництвом: оплата
часу виконання державних обов’язків працівниками підприємства, скорочення
робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.
Непродуктивні
витрати підприємства, зв’язані з виробничою діяльністю (втрата від браку,
недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм
включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог
(умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції)
відшкодовуються за рахунок прибутку.
Склад
витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо
змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін
має бути якомога більш повне відображення в собівартості дійсних витрат на
виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов
повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на
те, що на практиці частіше трпаляється калькулювання одиниці продукції за
неповними витратами.
3. Класифікація витрат
Заведено
розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні
витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Їхня сума
залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на
одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція
виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб
формуються як індивідуальні.
Оскільки витрати є
функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних
витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту
обсягу виробництва.
За планування, обліку
та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є
ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів
продукції, зв’язок з обсягом виробництва
За ступенем
однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом,
мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні
витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні
відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють
кілька елементів витрат. Їх групують за економічним призначенням у процесі
калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад,
витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі,
загально¬господарські витрати, втрати від браку та ін.
За способом обчислення на окремі різновиди продукції
витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі
витрати безпосередньо зв’язані з виготовленням певного різновиду продукції
і можуть бути прямо обчислені на її одиницю прямо. Якщо виготовляється один
різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі
витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції,
бо вони зв’язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом
виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу,
утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі
та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної
структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у
загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці
продукції, зміцнює економічні основи управління.
На підставі зв’язку з
обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.
Постійні
витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. Їхня
загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло у
певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни
виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібно міняється
величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До
постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд,
організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять
також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не
істотно. Їх називають умовно-постійними.
Змінні
витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час
залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на
пропорційні та непропорційні.
Пропорційні витрати
змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них коефіцієнт
пропорційності = 1. До пропорційних
належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби,
відрядну зарплату робітників.
Непропорційні витрати
поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у
більшій мірі, ніж обсяг виробництва,
> 1. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує
більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на
відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін.
Дегресуючі витрати зростають менше ніж обсяг виробництва, < 1. До них належить широке коло витрат
на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.
Немає коментарів:
Дописати коментар